И школьный вальс опять звучит для нас…
5 жовтня 2013 р. у Всесвітній день
учителя Новобузька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 святкувала свій
столітній ювілей.
Зібралися учні, батьки, вчителі, ветерани
та випускники школи з 1940-х років по 2013 рік.
На порозі школи між колонами висить дата
ювілею – 100 років, зібрана з маленьких жовто-блакитних кульок.
При вході в школу гостей зустрічає
духовий оркестр під керівництвом М.Круля. Така традиція школи ще з тих пір,
коли тут працював гурток духового оркестру.
Господарі школи дбають про неї й бажають,
щоб у школі все і завжди було добре, тому все приміщення школи було освячене
батюшкою Михайлом.
Святково прикрашене приміщення школи,
спортивний і актовий зали, де зібралися гості; відкриті всі класні кімнати,
кабінети, бібліотека, етнографічний музей школи для відвідувачів.
В урочистій частині свята ведучі,
учитель музики Кулай Н.Ф. та учениця 9 класу Ткаченко Є. розповіли про історію
школи, її традиції.
Привітали усіх присутніх з ювілеєм
голова районної ради Терзієва В.Г., заступник голови Новобузької райдержадміністрації
Остапенко В.Я.; начальник відділу освіти, випускниця школи Розуменко С.Г.;
голова профспілки працівників освіти Кондратенко В.А.; випускниця школи,
завідувачка Новобузьким районним сектором державної міграційної служби Тунік
І.А. Гості вручили подарунки школі.
З теплими вітальними словами виступили
випускники школи, а нині подружжя Кулаї Олександр і Людмила; випускниця, золота
медалістка Шевченко І.М.
На сцені випускники 1968 року. Вони
завітали до рідної школи на свято майже усім класом, їх прийшло 18. Вишукалися
в ряд сивочолі випускники зі сльозами на очах. Як приємно та зворушливо було на
них дивитися! Яка дружба, які щирі відносини у цих випускників! Колишня
вчителька школи, ветеран праці Черненченко Л.М. написала вірша, присвяченого
100-річчю школи:
Здравствуй, школа,
нам родная!
Сегодня ты красивая такая!
Настежь двери
ты открыла,
Гостей много пригласила.
Тебя пришли все
поздравлять
И от всей души,
конечно, пожелать:
В работе – таланта, удачи,
терпенья!
В учёбе – прочных знаний, интереса и вдохновенья.
Среди гостей и мой
здесь класс.
Нас очень трудно узнать сейчас,
А ведь
когда-то ты нас учила,
Дорогу в жизнь ты нам открыла.
Много лет с тех пор прошло,
Чуть с грустью называю я
число 45!
Это столько лет тому назад
Ты нам вручила аттестат.
На честь и совесть
жизнь нас проверяла,
Контроль над нами не теряла.
Каждый что-то достигал,
Свою
школу вспоминал.
Сегодня снова мы с тобой!
На это повод есть крутой!
100 лет детей ты
обучаешь,
Словно устали не знаешь.
Были радости и беды,
Пораженья
и победы.
Но ты, родная, устояла,
Твоя сила не пропала.
Ты совсем другою стала!
Свой «язык» ты поменяла.
Стала краше и богаче.
Да всё верно! А как иначе?
Родная школа! Ты живи!
Детям радость ты дари!
Свои проблемы все решай!
В
ногу с временем шагай!
Ты ведь школа – не
простая!
В городе одна такая!
Не зря десятой называют!
С уваженьем вспоминают!
Наш класс – лишь одна твоя страница!
Хотя
давно в морщинах наши лица
И
белый снег на голове,
Но
благодарны мы судьбе,
Что в нашем детстве ты
была,
Что наша дружба навсегда,
Что ты снова нас
встречаешь,
С нами юбилей свой
отмечаешь,
Что
уверенно вперёд идёшь.
К
большой мечте детей ведёшь.
Пусть же все выпускники
твои надежды оправдают
И тебя, родную, никогда не забывают!
Прикрасили свято виступи танцювальних
колективів «Амірас» (керівник Кулай Л.О.) та «Фортуна» (керівник Вертейко І.В.).
Звучали пісні у виконанні Водославської
В., Ткаченко Є., Жанковської Т. Прозвучав гімн школи у виконанні випускниці
2013 року, золотої медалістки Кирток В., який підхопили всі учні та вчителі.
На завершення офіційної частини
екскурсія по школі та загальне фото на згадку.
Свято продовжилося виступом Юрія
Гуменюка, козацькими розвагами під керівництвом Юрія Сільвестрова, спортивними
змаганнями між командами учнів, випускників і батьків, які уміло провів учитель
фізкультури, випускник школи Юрій Попов.
В актовому залі відбулася тепла
зустріч «Від усієї душі» ветеранів праці, колишніх учителів з колективом школи,
присвячена не тільки ювілею, а й Дню вчителя. Звучали привітання, спогади,
гостям вручили букети квітів, пригостили всіх святковім тортом.
Свято завершилося на шкільному
стадіоні, де учні, батьки, випускники запускали повітряних зміїв, танцювали
біля великого вогнища, спостерігали за святковим феєрверком.
У цей день на дворі було дуже холодно,
непривітно, але на душі кожного було так тепло, так затишно, так привітно.
Найяскравіші спогади в житті людини –
це школа. У цей день у стінах рідної десятої школи зустрілася велика родина із
декількох поколінь, усі раділи цій зустрічі, спілкувалися, обмінювалися
адресами, спогадами.
Свято удалося на славу! Гості говорили
слова подяки директору школи Сенчину В.А. за відмінно проведене свято, за
можливість зустрічі однокласників і вчителів, бажали колективу здоров’я,
успіхів у подальшій праці та нових зустрічей, говорили словами відомого барда:
Как здорово, что все
мы здесь сегодня собрались…
Л.Бамбосова,
учитель-пенсіонер,
випускниця школи.
Історія мого роду.
Історія мого роду тісно переплітається з історією Новобузької ЗОШ №10. Розпочався цей зв’язок у 20-х роках минулого століття, коли до школи був направлений мій прадід – Коваленко Пилип Пилипович вчителем математики. Всі його п’ятеро дітей – випускники цієї школи. Четверо з них мали вищу освіту та працювали вчителями у різних школах і мали певні успіхи. Молодша донька прадіда – моя бабуся – Коваленко Лідія Пилипівна працювала у Новобузькій ЗОШ №10 з 1945 по 1966 рр. вчителем української мови та літератури. Її троє дітей – випускники цієї школи. Середня донька бабусі – моя мама – Геря Ліна Іванівна працювала в даній школі з 1966 р. по 1995 р. і пройшла шлях від вчителя початкових класів до директора школи. Її двоє дітей також є випускниками школи №10. Я, Тріско Людмила Вікторівна, з 1995 р. працюю у Новобузькій ЗОШ №10 вчителем основ здоров’я та психологом . Мій син Олександр також є випускником даної школи. Слухаючи розповіді бабусі та матусі про педагогічні родини, шкільні дебати, проблеми праці вчителя, і зараз, переглядаючи фотографії маминих і бабусиних колег, я з впевненістю можу стверджувати, що Новобузька ЗОШ №10 – моя рідна школа, частинка історії моєї родини.
Тріско Л.В.
Історія моєї родини в історії моєї школи
Історія моєї родини тісно пов’язана з історією нашої 10 школи. А починалася вона з далекого 1921 року, коли до школи пішов мій дідусь Лушніков Петро Іванович. Він закінчив трирічну Новобузьку школу №10 і ще зовсім з юних років розпочав свою трудову діяльність. Червень 1941 року. Мій дідусь, як і багато інших радянських громадян, пішов воювати на фронт з проклятим фашистом, захищати свою рідну землю. Вдома залишилася дружина з трьома донечками. Повернувся з фронту не тільки з орденами та медалями, а й з тяжкими пораненнями: залишився без одного ока, був контужений, все життя проносив у голові осколок від німецького снаряду. Але, не дивлячись на свої тяжкі поранення, він розбудовував господарство рідного Новобужжя. А в 60-х роках прийшов працювати завгоспом до Новобузької середньої школи №10. І саме тут у свої 65 років закінчив свою трудову діяльність. Нашу 10 школу закінчила й моя рідна тітка Тамара, на честь якої й мені дали це ім’я. Вона все своє життя пропрацювала головним бухгалтером на нафтобазі. Моя мила матуся Коваленко Валентина Петрівна пропрацювала в нашій школі вчителем початкових класів з 1962 по 1997 рік. Усе своє життя вона віддала рідній школі, її учням. Мала звання «старший вчитель», багато грамот. На її уроках були присутні не тільки представники районного та обласного органів управління освіти, але й з Міністерства, автор підручника «Математика» Богданович, за яким тоді навчалися учні початкової школи. А перевіряючих ведуть завжди до кращих! Її так любили учні, шанували батьки та колеги! Кожного ранку учні зустрічали Валентину Петрівну ще біля двору її дому, не могли дочекатися, коли до школи прийде їхня любима вчителька, допомагали їй нести сумки з їхніми зошитами. Спостерігаючи за мамою, коли вона перевіряла зошити, писала конспекти, коли її зустрічала із захопленим поглядом дітвора, коли вона була така горда за своїх учнів і раділа кожній їхній маленькій перемозі, я, закінчивши в 1974 році нашу 10 школу, твердо вирішила, що теж стану вчителькою. І в цьому ж році вступила до Новобузького педучилища. Закінчивши його, в 1978 році прийшла працювати до своєї рідної школи №10. Працюючи тут, заочно закінчила філологічний факультет Миколаївського педагогічного інституту ім. В.Г.Белінського. Ось уже пройшло 35 років. 35 років моєї трудової діяльності припало на 100-річний ювілей школи. 12 років з яких я, Попова Тамара Леонідівна, працюю заступником директора з НВР. Маю звання вчитель-методист, я – відмінник освіти України, представник родинної династії педагогів. І з гордістю думаю, що це не тільки моя заслуга, а це заслуга моїх шанованих учителів 10 школи; моєї рідної матусі, яка завжди і в усьому була для мене прикладом; моїх чудових учнів; моїх колег, які завжди мене підтримують. Я пишаюся тим, що майже все моє життя (уже 43 роки) пов’язане з нашою рідною 10 школою. Тут навчався і мій рідний брат Коваленко В’ячеслав Леонідович. Після школи теж вступив до Новобузького педучилища. Закінчивши його, продовжив династію учителів, працюючи вчителем російської мови та літератури в одній із шкіл Єланецького району. Потім відслужив у лавах Радянської Армії, як воїн-інтернаціоналіст був в Афганістані, за що має бойові нагороди, в тому числі Президента та уряду республіки Афганістан. Після армії працював учителем російської мови та літератури в Новобузькій середній школі №7. Був і кореспондентом районної газети «Вперед», Миколаївської обласної газети «Рідне Прибужжя». Заочно закінчив Харківську юридичну академію. Довгий час працював в СБУ в м. Миколаєві та в м. Києві. Полковник юстиції у відставці. Має 16 державних і відомчих нагород. А починалося його становлення як особистості в Новобузькій середній школі №10. У 10 школі в паралельному класі зі мною навчався мій майбутній чоловік Попов Василь Васильович, з яким ми одружилися в 1980 році. Зараз працює викладачем Новобузького коледжу МНАУ. Його першою вчителькою була моя матуся Коваленко Валентина Петрівна, а моєю – його мама Попова Анна Олександрівна, яка теж у свій час закінчила школу №10. У школі наші мами були не просто колегами, які вели паралельні класи, а ще й товаришували. Потім наші сім’ї об’єдналися. Батько мого судженого, Попов Василь Антонович, теж тут навчався. І весь свій вік пропрацював викладачем Новобузького технікуму механізації та електрифікації. У нашій школі навчалися їхні діти, донька Наталя та син Василь. Мої діти, син Юрій і донька Олена, теж закінчили Новобузьку загальноосвітню школу №10 і мають педагогічну освіту. Попов Юрій Васильович уже 10-й рік працює вчителем фізкультури в нашій рідній школі. Донька Попова Олена закінчує магістратуру Миколаївського національного аграрного університету. Всі роки провчилася в університеті, починаючи з першої сесії, на відмінно. Має червоний диплом бакалавра. Тут навчалися і племінники мого чоловіка: Бушко Олександр і Бушко Юрій. Жінка Олександра, Катерина Віталіївна, працює в нашій школі бібліотекарем і вчителем української літератури. Навчаються в школі й онуки чоловікової сестри. Через декілька років прийде сюди навчатися і мій любий онучок Даня.. Ось уже цілих 92 роки історія моєї великої дружньої родини тісно пов’язана з історією моєї рідної десятої школи. Тож вітаймо тебе, рідна школо, від усієї нашої родини з ювілеєм, твоїм 100-річчям! Процвітання тобі на довгі-довгі роки!
Попова Т.Л.